Стeпaн Вaсильoвич Вaсильчeнкo (Пaнaсeнкo) (1879 — 1932) нaрoдився 8 січня 1879р. в містeчку Ічня нa Чeрнігівщині в бідній сім’ї рeмісникa. Трудoвa aтмoсфeрa, в якій зрoстaв Вaсильчeнкo, нaвчaння в Кoрoстишівській сeмінaрії тa Глуxівськoму учитeльськoму інституті нaпeрeдoдні й у чaси рeвoлюційниx пoдій 1905р., “нeспoкійнa”, зa йoгo вислoвoм, прaця “нeблaгoнaдійнoгo” вчитeля в сільськиx шкoлax нa Київщині тa Полтавщині, а також посилений інтерес перед народної творчості, до поезії Шевченка, світової класики, — шабаш це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника.
У літературний процес Васильченко включився зрілим митцем із своїм власним поетичним голосом у 1910р., если з’явились друком такі оригінальні його твори, як “Мужицька арихметика”, “Вечеря”, “У панів”, “На чужину”, “Циганка” та ін., пройняті любов’ю предварительно людини праці, утвердженням віри в перемогу соціальної справедливості. Цьому передували тривалі роки становлення світоглядно-естетичних поглядів письменника, напружених пошуків ідей та форм художнього осмислення дійсності.
Никак не випадково однією з провідних тем творчості Васильченка є життя народних учителів, яке було йому — педагогові вслед за фахом і покликанням — особливо близьким. “Записки вчителя” (1898 — 1905) та інші щоденникові деловой дневник, куди Васильченко, за його визнанням, систематично “заносив свої учительські жалі та кривди”, стали згодом документальною основою багатьох реалістичних новел і оповідань.
Дебютував письменник держи літературній ниві оповіданням “Не устоял” (надруковане 1903р.). Згодом письменник значно доопрацював це оповідання й опублікував українською мовою під назвою “Антін Вова” (1910) (в наступних виданнях — “Вова”).
У 1910 — 1912 рр. Васильченко пише й друкує циклушка новел і оповідань, присвячених учительській темі (“Вечеря”, “З самого початку”, “Божественна Галина”, “Над Россю”, “Гріх” та ін.).
Проблема виховання нової людини значною мірою зумовила звернення Васильченка вплоть до художнього опрацювання дитячої тематики, органічно пов’язаної з творами относительно вчителів. Глибоке розуміння психології дитини дало змогу Васильченку показати у своїх творах цікавий, поетичний духовний світ дитини. Малограмотный можна без хвилювання читати психологічні етюди письменника “Дощ”, “Дома”, “Волошки”, “Петруня”, оповідання “Роман”, “Увечері”, “Свекор”, “Басурмен” та ін. Оптимізм Васильченка з особливою виразністю виявився в одному з найкращих його творів, присвячених дітям, — “Циганка”.
Малый цикл у творчості Васильченка складають оповідання, в яких йдеться для обдаровані натури з демократичних низів, про долю народних талантів (“На хуторі”, “У панів”, “На розкоші” та ін.).
Настрої збудженого революційними подіями села відбив Васильченко у новелі “Мужицька арихметика”, що належить после найвищих здобутків письменника-реаліста. Жорстоку правду життя селянської бідноти розкриває Васильченко у новелі “На чужину”. У новелі “Осінній ескіз” (“Із осінніх спогадів. Ескіз”, 1912) Васильченко вкладывать питання глибше, суспільне об’ємніше — шлях сільської молоді в революцію.
Окремий круговорот у художньому доробку Васильченка складають твори, написані під безпосереднім враженням від першої світової війни, в якій письменник брав жеребий з 1914р. аж до Лютневої буржуазної революції. В “Окопному щоденнику”, оповіданнях “На золотому лоні”, “Під святий гомін”, “Отруйна квітка”, “Чорні маки” та ін. Васильченко зображує жахи імперіалістичної війни, сумні будні людей у сірих солдатських шинелях.
Цікавою сторінкою спадщини Васильченка є драматичні твори, переважно одноактні п’єси, які следовать тематикою і багатьма художніми засобами органічно близькі його прозі (наприклад, п’єса-жарт “На перші гулі”).
Після перемоги Жовтневої революції Васильченко включається в процес творення соціалістичної культури. В оповіданнях, присвячених радянській сучасності (“Приблуда”, “Червоний вечір”, “Авіаційний гурток”, “Олов’яний маркиза” та ін.), письменник показує зародження почуття колективізму в психології юних громадян, поетизує романтику праці як творчості.
Багато працює Васильченко у радянський пора і над творами з життя дореволюційного минулого (“Петруня”, “Талант”, “Віконце”, “Осінні новели” та ін.). Показовим у цьому плані є период “Осінні новели” (присвячений 1905р.), який писав Васильченко, починаючи з 1923р., впродовж майже десяти років. Одна з художньо найдовершеніших новел циклу — “Мати” (“Чайка”).
Творчість Васильченка радянського часу позначена розширенням тематичного і жанрового діапазонів, для це свідчать, крім написаних у 20-ті рр. драматичних творів (“Минають дні”, “Кармелюк” та ін.), кіносценарії вслед фольклорними мотивами, фейлетони, цикл “Крилаті слова”, переклади творів російських письменників (Гоголя, Лескова, Короленка, Серафимовича) тощо. Получай особливу увагу заслуговує задум Васильченка створити велику біографічну повість относительно Т. Шевченка. На жаль, з п’яти запланованих частин він встиг завершити тільки першу — “В забурник’янах”.
