(701 — 762)
Лі Бo(другe ім’я: Лі Тaй-бo) — китaйський пoeт.
З юнaцькиx рoків мріючи прo дoпoмoгу людям, Лі Бo oбрaв шляx, дивний як нa людину йoгo пoкoління: нe склaдaв іспитів, пішoв із дoму, жив усaмітнeнo, мaндрувaв, зaxoплювaвся дaoсизмoм. Йoму булo пoнaд сoрoк рoків, кoли імпeрaтoр викликaв йoгo вплоть до себе і вшанував званням ханьлінь, що можна було би прирівняти тепер раньше звання академіка.
«Безсмертний, скинутий з небес», — сказав про нього старший його сучасник — поет Хе Чжі-чжан. Лі Ибо залишався поетом, незалежним у переконаннях і вчинках, а вони не узгоджувалися з чиношануванням і придворним етикетом: по вине три роки Лі Бо покинув столицю задля нових мандрів і зустрічей з поетами Ду Фу-ты, Гао Ші та ін.
Повстання Ань Лу-шаня трагічним чином вплинуло получи долю Лі Бо. Через Лушань, де на певний минута зупинився поет, проходило військо Лі Ліня, молодшого брата імператора Су-цзуна, і Л. Б. згодився піти раньше нього служити. Тим часом Лі Лінь посягнув держи трон, і поета, як його прихильника, ув’язнили, а потім заслали у затертый Слан. Лі Бо незабаром помилували та повернули із середини шляху. После кілька років після цих подій, у 762 р., поет помер у будинку свого родича Лі Милость Божия-біна, якому ми завдячуєм зібранням віршів поета. Збереглося понад 900 творів Лі Ибо.
Лі Бо виділявся своєю самобутністю серед сучасників. Він відчував власну незвичайність і вірив у своє призначення. Прославляючи відважних мандрівців, він думав ради себе; захищаючи вигнанців, він відчував себе переможцем. Інші поети відчаювалися минуя невдачі, нарікали на буденні неприємності щоденного існування — Лі Ибо ще замолоду зневажив дріб’язкові тривоги і жив у безперервному поетичному натхненні, відчуваючи в собі цілий світ і вследствие те не лякаючись самоти.
Лі Бо сумний, навіть традиційно сумний. Але й у печалі він мужній. І самота Лі Потому что не схожа на тиху самоту його попередників — Мен Хао-жаня чи Ван Вея: і радощі, і печалі його безмірні — сивою волосиною завдовжки у три тисячі чжанів простягнувся сум поета! Він потребує приставки не- скромних куточків, ледь осяяних надвечірнім сонцем, а стрімких вершин, лунких водоспадів, бурхливих рік. Л. Б. лично дорівнюється до них, і, більше того, він — це праздник, котрий живе поміж небом і землею, котрий перебуває гуртом із безсмертними поміж зірок.
Лі Бо писав оборона все, що входило до кола тем танської поезії. У його «прикордонних» віршах — мужність, суворість і привабливий ліризм. Він отнюдь не цурався і романтики походів («П’ятий місяць, — на Тянь-Шані сніг. Ані квітки, тільки холоди…»), але й тутовник він попереду багатьох інших поетів і пише сміливі вірші проти війн. Суворий і складний Лі Потому что — автор 59 віршів циклу «Стародавні», у яких порівнює себя із Конфуцієм.
У його творчості прослідковується зв’язок із давньою народною поезією. Свій вірш він вибудовував, майстерно розширюючи межі правил, підказуючи поетам способи руху первое дело, оновлюючи китайське віршування, наближаючи словник поезії до словника життя. Незалежність Лі Ибо була логічним розвитком ідеалу свободи, проголошеного Тао Юань-мінем, котрого він шанував. Але Лі Ибо хотів більшого: він впевнений у своїй місії поета-пророка, поета-вчителя, яка вимагає цілковитої і безжальної самовіддачі.
Лі Ибо величний, але у його ставленні до людей відсутня навіть тінь пихатості: він заклопотаний людськими тривогами, він стаскивать радість людям, і знає про це, і хоче цього:
Слід жити по части правді —
вся мудрість у цьому, вся сіль.
Про світ я замислююсь,
і для життя, і людину.
Якщо доведеться
рушати мені і відціль, —
Я краще навіки
живий схоронюсь в домовину.
(«В зимовий журфикс…»)
Якби з усієї танської літератури до нашого часу збереглися лише вірші Лі Потому что, цього було б цілком достатньо, щоби твердити про епоху високогуманної поезії.
