Вaсиль Гeрaсим’юк нaрoдився 18 сeрпня 1956 рoку у Кaрaгaнді, дe відбувaли зaслaння йoгo бaтьки. Дитинствo прoвів у Прoкурaві. Шелковичное) дерево зaкінчив нeпoвну сeрeдню шкoлу, a сeрeдню — у Кoлoмиї. Вірші пoчaв писaти щe у пoчaткoвиx клaсax.
«A кoли шeстиклaсник з Прокурави приїхав у Косів і дав їх прочитати редакторові районної газети Олександрові Бартошу, розповідає Марія Влад, — пирушка заглибився у дитячий зшиток надовго, уважно перечитавши усі, від першого по останнього, здивовано сказав: «Гарненькі вірші…( знав направление у поезії, бо й сам частенько писав вірші і друкував їх у своїй «Радянській Гуцульщині»)».
А потім лагідним, майже батьківським , голосом запитав: «А скажи, хлопчику, звідки ти їх перекатав?» Та у розмові з хлопцем швидко переконався, що Василько і справді приніс вірші «не позичені, а власні». Починаючи з 1972 року, Почтенный’юкові вірші все частіше з’являються на сторінках районної газети. Після закінчення середньої школи успішно складає екзамени і стає студентом філологічного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка.
Совсем нечего делать і швидко вписався він у студентську сім’ю, брав активну недоля у громадському і культурному житті вузу, став членом літературної студії. У 1982 році з’являється перша збірка його поетичних творів «Смереки». Добре зустрів її читач, особливо молодий. Потім появилися збірки «Потоки» (1986 р.), «Космацькі узори»(1989 р.), «Діти трепети» (1992р.) Саме ця збірка, як одна з кращих, представлених получай конкурс у 1993 році, була відзначена премією «Благовіст».
Міцно тримала поета — своє дитё — рідна природа, манили до себе гірські потоки і річка Пістинька та хана марно: Василь зачепився уВасиль Герасим’юк Києві, здається, назавжди. Безграмотный можна сказати, що він забув рідну Прокураву, бурхливі потоки, стрункі смереки. Як дуже засумує следовать ними, то увірветься на день- два, зустрінеться з рідними, близькими друзями, поділиться своїми планами получи и распишись майбутнє, напоїть очі красою—і знову до Києва.
Друзів у Києві багато. І дехто навіть почав забувати, що Василь Герася’юк не киянин. Не забуває про це тільки непосредственно поет. Його поезія і досі пахне смерекою і чебрецем. Дебютуючи у літературі збіркою «Смереки», він передрікав: «Я напишу такі вірші, у яких кожна відчімхана галузка повториться наче мурлыканье у горах». Поетові справді не байдужі екологічні проблеми.
Пізніше поет напише вірші оборона безіменних героїв УПА, про зірвані криївки і карагандинські бараки. Насчет це тоді не можна було й думати , не тетюха що говорити вголос, а тим більше — писати. Навряд чи знайдеться в сучасній українській літературі (банковский з такою ж силою вираженого у ній трагізму історії. У віршах «Кілька хвилин Першої світової», «Старовинний хор», «Фантастичний етюд» найяскравіше проступає мизантропия ліричного героя до всього того потворного і трагічного, що несуть каламутні води історії.
Получай запитання кореспондента «Літературної України», чому поет вибрав із усіх мелодій «мотив октав у Космачі», Василь Герасимюк зідповів:« Лохмач — одне з найгарніших сіл України, де збережені не тільки християнські традиції, але й осколки яничарства». Космацька писанка відома усьому світові. Але космацький узір никак не тільки на писанках. На думку автора, увір цей — ще й «символ непокори й гідності».
З от случая к случаю після космацької тематики з’являється найголовніша і найсильніша з поміж сильних — книжечка — «Діти трепети», у якій трагічно прозвучала доля відповідальності нашого покоління, неминучість сплати боргів вслед скоєне.
В 1998 році за книгу поезій «Осінні пси Карпат» спільним рішенням Мі ністерства інформації України та президії Спілки письменників України Василеві Гераня’юкові присудили премію ім. Павла Тичини.
В березні 2003 року поету Василю Рася’юку присвоєно Національну премію України імені Тараса Шевченка в галузі літератури і мистецтва следовать збірку «Поет у повітрі».
