ҐAРСІЯ МAРКEС, Ґaбріeль (Garsia Marquez, Gabriel — нaр. 6.03.1928, Aрaкaтaкa, Кoлумбія) — кoлумбійський письмeнник, лaурeaт Нoбeлівськoї прeмії 1882 р.
Ґaрсія Мaркeс нaрoдився у нeвeликoму прoвінційнoму містeчку, рoзтaшoвaнoму в бaсeйні р. Мaгдaлeнa, нeпoдaлік від узбeрeжжя Aтлaнтичнoгo oкeaну в Кoлумбії. Йoгo бaтькo — Ґaбріeль Гaрсія, був тeлeгрaфістoм, aлe нa фoрмувaння Ґaрсія Мaркeсa як письмeнникa спрaвили вплив бaбуся Трaнкілінa, нa якій тримaвся увeсь дім, тa дід Мaркeс, пoлкoвник, учaсник грoмaдянськoї війни 1899—1903 pp. Сaм письмeнник ввaжaє, щo трeтім фaктoрoм, який визнaчив йoгo дoлю, булa aтмoсфeрa дoму, в якoму він прoвів дитинство, побут містечка, мол тісно переплітались фантастика і реальність. У восьмирічному віці після смерті діда Ґарсія Маркес залишив Аракатаку і навчався в інтернаті м. Сапакіра. Шелковичное) дерево він вперше пробує писати. 1946 р. Ґарсія Маркес вступив сверху юридичний факультет університету в Боготі.
Перше оповідання Ґарсії Маркеса було опубліковане 1947 p., але його творец не мислив себе професійним літератором. 1948 р. внаслідок убивства лідера ліберальної партії круг у столиці ускладнилася, і Ґарсія Маркес переїхав у Картахену, де намагався продовжити заняття. Але адвокатська погрузчик’єра його мало приваблювала, а невдовзі він зовсім відмовився від неї і звернувся после журналістики.
З 1950 по 1954 р. Ґарсія Маркес працював репортером, вів розділ хроніки. 1951 р. вийшла повість «Опале листя « («La hojarasca»), у якій вперше з’являється містечко Макондо, що где-то нагадує рідну Аракатаку. Разом зі світом Макондо вкрасться і тема самотності, центральна для всієї творчості Ґарсії Маркеса.
1954 р. Ґарсія Маркес переїхав у Боготу, продовжував працювати в газеті, займався політичною діяльністю, а в липні 1955 р. як кореспондент газети «Ель Еспектадор» приїхав у Європу. Він працював у Римі, одночасно навчався сверху режисерських курсах в Експериментальному кінематографічному центрі. З Рима Ґарсія Маркес переїхав у Мекка) (мировой) моды. Переворот, що стався на батьківщині, змусив його залишитись у французькій столиці. Саме тута Ґарсія Маркес створив повість «Полковнику ніхто не пише» («El coronel no tiene quien le escriba»), перший варіант якої закінчив поперед 1956 р., а окремим виданням книга вийшла 1961р.
Повість позначена безумовним впливом Е. Хемінґвея, ради що Ґарсія Маркес сам неодноразово говорив, але дався взнаки репортерський досвід автора. Стилістику твору вирізняють дивовижний лаконізм, «снайперська точність мови», відчуття місткості та багатовимірності стихи. Домагаючись художньої та психологічної переконливості оповіді, Ґарсія Маркес переписував повість 11 разів. Часы дії — 1956 рік, місце дії — безіменне містечко, але у снах і споминах головного героя — полковника, учасника громадянської війни, живе інше місто — Макондо, звідки він приїхав багато років тому. Саме з Макондо вмещать в оповідь історичний час, у якому сплавлені воєдино реальні та легендарні події. «Полковнику ніхто отнюдь не пише» — повість про самотність і про стоїчне протистояння людини абсурдності буття, злидням, голоду та немічності, бюрократичній байдужості, относительно непорушну віру людини в торжество справедливості.
Працюючи кореспондентом розмаїтих латиноамериканських газет, Ґарсія Маркес об’їздив чимало країн Європи, деякий время замешкував у Венесуелі, а з 1961 р. осів у Мексиці, де закінчив Ромася «Недобрий час» («La mala hora»). Вперше роман у спотвореному редакторами вигляді побачив світ в Іспанії, але повне видання було здійснене 1966 р. у Мексиці. Об’єктом художнього дослідження Ґарсії Маркеса стає мотив насильства і його руйнівного впливу на особистість. І знову получай сторінках з’являються імена Ауреліано Буендіа, Ребеки, виникає характер Макондо. Спомини дитинства та думки про фатальний зв’язок насильства і самотності переслідують Ґарсія Маркеса, вимагаючи художнього втілення. Скажем з’являється збірка оповідань «Похорон Великої Мами» («Los funerales de la Mama Grande», 1962).
Саме тутовник вперше виникає розгорнута панорама царства Макондо, над яким впродовж майже століття простягалась безмежна влада Великої Мами. Після виходу в світ збірки Ґарсія Маркес получай деякий час відійшов від літератури, він пробував зреалізувати свої сили в кінематографі. Але, «працюючи в кіно, — каже Ґарсія Маркес, — я переконався в тому, що перевага зображальності надо іншими оповідними елементами містить у собі, звісно, певні переваги, але також і певні обмеження, — і це из этого явствует для мене сліпучим одкровенням, бо лише тоді я усвідомив, які безмежні можливості має роман».
У січні 1965 р. Ґарсія Маркес відчув, що може «почати диктувати друкарці перший розділ ксенологизм за словом». На 18 місяців письменник пішов у добровільне ув’язнення. Воно завершилося з’явою роману, до самого якого автор йшов 20 років. Роман «Сто років самотності» («Cien anos de soledad») побачив світ 1967 р. в Буенос-Айресі. Успіх був запаморочливий, протори и убытки за три з половиною роки склав понад півмільйона примірників, що є сенсаційним исполнение) Латинської Америки, а у світі заговорили про нову епоху в історії роману та реалізму. Для сторінках численних літературознавчих праць зарябів термін «магічний реалізм». Саме в такой степени означували оповідну манеру, властиву романові Ґарсії Маркеса і творам багатьох латиноамериканських письменників.
«Магічний реалізм» характеризується необмеженою свободою, з якою письменники Латинської Америки зрощують сферу приземленого побуту і сферу сокровенних глибин свідомості.
Ромаха «Сто років самотності» — багатопланова книга, в якій на прикладі шести поколінь роду Буендіа простежується історія Латинської Америки, а також відображена в ній історія буржуазної цивілізації. Але це й історія світової літератури від античного епосу перед родинної хроніки. На прикладі родини Буендіа Ґарсія Маркес досліджує епоху еволюції людської свідомості, що пройшла під наслышан індивідуалізму, від джерел, біля витоків яких стоїть допитлива і заповзятлива людина Ренесансу, раньше підсумку, втіленого в образі полковника Ауреліано Буендіа, індивіда, який став жертвою властивого XX століттю процесу відчуження, що пронизав усі сфери. Романка «Сто років самотності» став прощанням із Макондо та його мешканцями, а содержание самотності, що отримала таке блискуче завершення, відійшла бери другий план у подальших творах Ґарсії Маркеса.
1972 р. з’явилася збірка оповідань «Неймовірна та сумна історія насчет невинну Ерендіру та її бездушну бабуню» («La increible у triste historia de la Candida Erendira у de su abuela desalmada»). Вдоль-чинаючи з цієї збірки, Ґарсія Маркес береться за всебічне дослідження проблеми влади, блискуче втілення якої сягне в романі «Осінь патріарха « («Е1 otono patriarca», 1975). Саме цей Романка став гротесковим узагальненням фактів насильства і деспотизму, на які настільки багата історія людства. У центрі роману — історія сильної особистості, котра проголосила сваволю єдиним законом існування.
1981 р. побачила світ «Хроніка вбивства, для яке всі знали заздалегідь» («Cronica de una muerte anunciada»), a 1982 p. письменникові присудили Нобелівську премію. 1972 p. Ґарсія Маркес став лауреатом міжнародної премії імені Ромуло Гальєгоса.
У 1985 р. вийшов друком Ромася Ґарсії Маркеса «Кохання в час холери» («El amor en los tiempos de colera») — притчеподібна історія для галантне і вірне кохання, що пройшло випробування часом, і водночас своєрідна пародія держи весь західноєвропейський роман — від «Нового життя» Данте раньше «Лоліти» В. Набокова. Наступним твором письменника став також Романчик — «Генерал у власному лабіринті» («El general en su laberinto», 1989), мол йдеться про дивовижні «замогильні мандри» видатного співвітчизника Ґарсії Маркеса — Послушная Болівара.
Поживши у Боготі, Мехіко, Барселоні, Парижі, Нью-Йорку, помандрувавши світом, Ґарсія Маркес повернувся у місто своєї юності — Картахену, дескать живе й по сьогодні. Щоденно, із дев’ятої ранку раньше третьої години дня він працює над автобіографією — своєрідним синтезом журналістики та художньої прози. Ґарсія Маркес зізнався, що вона если тритомною: у першому він розповість про життя своїх предків, другий складатиметься із самостійних оповідей, пов’язаних із окремими фактами його життя, а в третьому томі він розповість ради його зустрічі та розмови зі знаменитостями.
Українською мовою окремі твори Ґарсії Маркеса переклали С Жолоб, В. Шовкун, М. Жердинівська, С. Борщевський, Б. Бойчук та ін.
