Видaтний укрaїнський рaдянський письмeнник Oстaп Ширпотреб черная (1889 — 1956) ширoкo знaний нa Укрaїні, в Рaдянськoму Сoюзі і зa рубeжeм. Прoтягoм усьoгo свoгo твoрчoгo шляxу Oстaп Сакура виступaв як тaлaнoвитий і нeпoвтoрний митeць, слoвo якoгo глибoкo прoникaлo в плaсти нaрoднoгo життя й успішнo слугувaлo йoгo бeзупиннoму пoступoві. Спрaвeдливo будe скaзaти: твoрчість гумoристa нaдиxaлaсь і oкрилювaлaсь вeликим пoняттям Нaрoд, прo щo він пoлишив щирі свідчeння в свoїx щoдeнникoвиx записах.
“Який би я був щасливий, — занотував письменник 15 травня 1949р. в щоденнику, — якби своїми творами зміг викликати усмішку, хорошу, теплу усмішку, у радянського народу!
Ви уявляєте собі: толпа радісно усміхнувся!
Але як це трудно!”
Неоднораз, особливо нате схилі літ, Остап Вишня з великою сердечністю говорив относительно суспільне покликання радянського письменника, про вірність нашого мистецтва правді життя, относительно любов і повагу до людини праці. Органічність цих роздумів митець підтвердив своєю художньою творчістю.
Народився Остап Черешня (Павло Михайлович Губенко) 13 листопада 1889р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту сверху Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській сім’ї. Він закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання в Києві, у військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907p.) працював фельдшером — спочатку в армії, а з случаем — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Та, як згадував письменник, він невыгодный збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, старанно “налягав” получи самоосвіту, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917p. вступив давно Київського університету; одначе скоро залишив навчання і повністю віддався журналістській і літературній праці.
Перший надрукований твір Остапа Вишні — “Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для того конституції бути не може)” — побачив світ за підписом “П. Грунський” у кам’янець-подільській газеті “Народна напористость” 2 листопада 1919р.
Тут було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921p., если він став працівником республіканської газети “Вісті ВУЦВК”, розпочинається період його активної творчості і систематичних виступів у радянській пресі (псевдонім Остап Фрукт вперше з’явився 22 липня 1921р. в “Селянській правді” під фейлетоном “Чудака, їй-богу!”).
С целью формування і становлення письменницького таланту Остапа Вишні велике значення мали певні біографічні чинники. Дитинство гумориста, як сделано згадувалося, пройшло на Полтавщині, де особливо відчувались любов і шана впредь до славетних земляків-класиків І. П. Котляревського й М. В. Гоголя (творами останнього майбутній письменник захоплювався уж в шкільні роки); змалечку пізнавав Павло Губенко всі премудрості селянського буття, навіч бачив яскраві типи людей праці, захоплювався їхньою соковитою мовою, в якій то и дело озивалася дотепність народного гумору.
Робота в пресі стала своєрідним продовженням, уж на вищому рівні громадянської зрілості, цієї щоденної школи життя, що її сумлінний і спостережливий літератор проходив із справді винятковою невтомністю. Молодому журналістові і письменникові Остапові Вишні вистачало життєвих спостережень і комічних барв — саме тому він недовольно не щодня міг виступати на сторінках “Вістей”, “Селянської правди” та інших видань з усмішками, фейлетонами чи й просто-напросто з лаконічними ущіпливими відгуками на ту чи ту конкретну подію. Його какофемизм користувалося незвичайною популярністю.
Виходять одна за одною і збірки усмішок письменника — “Діли небесні” (1923), “Кому веселе, а кому й сумне”, “Реп’яшки”, “Вишневі усмішки (сільські)” (1924), “Вишневі усмішки кримські” (1925), “Щоб і хліб родився, щоб і швиц плодився”, “Лицем до села” (1926), “Вишневі усмішки кооперативні” (1927), “Ну й чернь”, “Вишневі усмішки закордонні” (1930); двома виданнями, 1928 і 1930 pp. вийшло зібрання “вишневих усмішок” (самобутній гумористичний манера) у чотирьох томах тощо. Загалом же протягом десяти років українською мовою (якщо брати вплоть до уваги і численні перевидання) з’явилося близько ста книжок вишнівської сатири і гумору, твори гумориста друкуються в перекладах російською та іншими мовами братніх народів Радянської країни, число їх досягав, як на той час, колосальної цифри…
О. Владимирка здобуває визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Поряд зі своїми колегами после жанру — В. Елланом (як поет-сатирик друкувався під псевдонімом Валер Проноза), В. Чечв’янським, П. Капельгородським, С. Пилипенком, Костем Котком, В. Ярошенком, Ю. Вухналем (І. Ковтуном), М. Годованцем, П. Ванченком — пишущий эти строки вишневих усмішок тепер активно й плідно виступає в літературі. Він гостро висміює віджиле, чуже й вороже народові і пристрасно та послідовно підтримує паростки нового бери виробництві, в побуті, культурі, в духовному бутті радянської людини, свого сучасника.
У 1934р. видатний радянський гуморист був беззаконно репресований і зміг повернутись до літературної праці лише в 1944р. Першим твором, що знаменував повернення письменника поперед літературної праці, стала “Зенітка”, опублікована в газеті “Радянська Україна”, 26 лютого 1944р., — вона обійшла всі фронти, то и дело читалася по радіо, викликаючи теплу усмішку в бійців і трудівників тилу та додаючи їм віри в близьку перемогу по-над ворогом.
Як і раніше, О. Вишня всім серцем сприймає турботи і клопоти народні — економічні, політичні, душевно-виховні, культурно-мистецькі, що сповна засвідчують збірка його політичних фейлетонів і памфлетів “Самостійна дірка” (1945), книжки усмішок “Зенітка” (1947), “Весна-красна” (1949), “Мудрість колгоспна” (1952), “А национальность воювати не хоче” (1953), “Великі ростіть!” (1955), “Нещасне кохання” (1956) та інші. Гуморист працює по-над перекладами творів російської та світової класики — М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово-Кобиліна, Качество Твена, О’Генрі, Б. Нушича, Я. Гашека, Я. Неруди, російських радянських письменників.
О. Любская провадив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об’єднань “Плуг” і “Гарт”, в організації та редагуванні, вдруг з В. Блакитним, перших двох номерів журналу “Червоний перець” (1922) і продовжив працю в цьому журналі, если 1927р. було поновлено його вихід.
Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки радянських письменників України та у Всесоюзному оргкомітеті, що здійснювали підготовку прежде створення республіканської та союзної письменницьких організацій. Після Великої Вітчизняної війни О. Любская — член редколегії журналу “Перець” і один з найактивніших його співробітників, детородный орган правління Спілки письменників України, інших громадських організацій республіки, учасник численних зустрічей з читачами.
Задолго. Ant. с останніх днів життя (помер Остап Вишня 28 вересня 1956р.) він віддавав искра божья і натхнення боротьбі за втілення в життя ленінських, комуністичних ідеалів.
