Вeршинoю укрaїнськoї пoлeмічнoї літeрaтури кінця XVI і пeршoї пoлoвини XVII ст. булa твoрчість Івaнa Вишeнськoгo, який викривaв нe тільки римськo-кaтoлицькиx і уніaтськиx влaдик, a й «влaсть мирскую», пoльськo-шляxeтськиx і укрaїнськиx гнoбитeлів.
Нaрoдився І. Вишeнський дeсь між 1545 — 1550 pp. у містeчку Судoвa Любская в Гaличині (тeпeрішня Львівськa oблaсть) у міщaнській рoдині. З твoрів письмeнникa виднo, що він у молоді роки деякий часок жив у Луцьку і, можливо, в Острозі. Правдоподібно, що тут і здобув освіту. І. Франко висловлював здогад, що в освіті Вишенському допомагав принчипе Острозький, який звернув увагу на здібності юнака і залишив його около дворі.
Згодом І. Вишенський постригся в ченці і жив деякий пора в Уневському монастирі. Десь у 80-х роках XVI ст. І. Вишенський залишив батьківщину і відправився держи Афон — найбільший тоді на Сході центр православного чернецтва. Шелковичное) дерево він певний час мандрує по «святих обителях», а потім стає ченцем Загребського монастиря. Під кінець життя полеміст замкнувся в печері.
Живучи в чужині, Іван Вишенський не був, проте, відірваний від України, він уболівав следовать її долю, прагнув бути їй корисним. Тут, возьми Афоні, Вишенський почав свою літературну діяльність — одночасно з першим поколінням українських полемістів Г. Д. Смотрицьким, Стефаном Куколем (Зизанієм) та ін.
Перші твори Івана Вишенського «Писание накануне всhх обще в Лядской земли живущих», «Извhщение краткое о латинских прелестях», написані держи Афоні у 80-х та на початку 90-х років, здобули велику популярність. Під кінець XVI ст. Вишенський еще підготовляв до друку збірку своїх творів під назвою «Книжка».
Письменника малограмотный раз умовляли повернутись на батьківщину. Але тільки в 1604р. він прибув бери Україну. Спершу Вишенський зупинився на кілька місяців в Угорниках, -де жив його афонський друг І. Княгиницький, а потім, очевидно, подався перед Львова, де його уже давно чекали. Побувши у Львові недовго і маловыгодный зійшовшись у поглядах з керівниками братства, І. Вишенський переїхав спершу в Уневський монастир, дескать прожив біля півтора року, а в кінці 1606р. знову повернувся нате Афон «спасатися в пустынных местах».
В цей час він пише «Послание к старицh Домникии», послання вплоть до І. Княгиницького (1610р.), ряд творів: «Зачапка мудраго латынника з глупым русином», «Позорище мысленное», «Послание Львовскому братству» та ін.
Относительно те, як і коли закінчив Вишенський своє життя, немає достовірних відомостей. Помер він получи Афоні, очевидно, в 20-х роках XVII ст. В меморіалі православних вслед 1621 рік «Совhтование о благочестии» йдеться про виклик з Афона возьми Русь «преподобных мужей», в тому числі й Івана Вишенського. Але Вишенський неважный (=маловажный) повертався на Україну. А в 1633р. якийсь чернець Леонтій у листі раньше львівського міщанина Миколи Золоторуцького згадує про «великого старця Іоанна Вишенського святогорця» сделано як про покійного.
Письменницька діяльність Вишенського взагалі тривала понад 25 років.
Твори Вишенського после його життя майже не друкувалися, а довгий час поширювалися в рукописах. Із 16 відомих нині творів полеміста лише одне послання «От святое Афонское много скитствующих» було опубліковане в так званій «Острожской книжице» (1598). Пізніше, готуючи написане раньше друку, Вишенський оформив свою «Книжку», куди увійшло червон його творів з трьома передмовами. Але ця книга в свій полоса теж не була надрукована, як і пізніші його твори. Всі вони вперше побачили світ у другій половині XIX ст.
Публікацію творів Вишенського здійснювали історики, літературознавці, письменники, зокрема М. Костомаров, С. Голубєв, І. Франко, Г. Житецький та ін. Вони ж і написали лавка окремих досліджень про творчість письменника. Найціннішими серед них є праці І. Франка, зокрема монографія «Іван Вишенський і єго твори» (Львів, 1895), в якій судьба докладну характеристику літературної спадщини видатного письменника-полеміста.
Окремим виданням твори Вишенського в силу різних обставин довгий часик не виходили. Тільки в 1955р. була видана у Москві альманах: Иван Вишенский, Сочинения, Изд-во АН СССР, Группа «Литературные памятники», а в 1959р. ця книга з’явилася і на Україні. Вихід у світ обох видань з докладним коментарем, примітками, різночитаннями та великою статтею І. П. Єрьоміна є значним досягненням літературознавства.
