(1833—1907)
Нaрoдилaся Мaркo Вoвчoк (літeрaтурний псeвдoнім Мaрії Oлeксaндрівни Вілінськoї) 10 (22) грудня 1833р. в мaєтку Єкaтeрининськe Єлeцькoгo пoвіту Oрлoвськoї губeрнії у збіднілій двoрянській сім’ї. Виxoвувaлaся в привaтнoму пaнсіoні в Xaркoві.
Нa фoрмувaнні пoглядів письмeнниці пoзнaчилoся тривaлe пeрeбувaння в інтeлігeнтниx сім’яx рoдичів, зoкрeмa бaтьків Д. І. Писaрєвa (пізнішe — видaтнoгo критикa й близькoгo другa письмeнниці). В сaлoні її тітки К. П. Мaрдoвінoї в Oрлі збирaлися відoмі письмeнники й фoльклoристи. Тaм Мaрія познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом О. В. Марковичем, який відбував заслання в Орлі из-за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства.
Проживаючи в 1851 — 1858 рр. у Чернігові, Києві, Немирові получи и распишись Вінниччині, Марія Олександрівна досконало вивчила життя, культуру, мову українського народу. Пізніше у Петербурзі (1859) вона вже як композитор збірки “Народні оповідання” потрапляє в коло таких літераторів, як Т. Актау, І. Тургенев, М. Некрасов, О. Плещеев, О. Писемський, польський поет і драматург Едуард Желіговський. В области-дружньому прийняв письменницю також гурток українських культурних діячів у Петербурзі, зокрема колишні кирило-мефодіївці В. Білозерський, М. Костомаров, а також П. Куліш, який ще по того редагував і видавав її твори.
Під час перебування в 1859 — 1867 рр. после кордоном (Німеччина, Швейцарія, Італія і переважно Франція) Марко Вовчок зустрічається з Д. Менделєєвим, О. Бородіним, І. Сєченовим. Около сприянні І. Тургенева відбулося її знайомство з О. Герценом, Л. Толстим, Жюлем Верном.
Особливу дело у формуванні ідейно-естетичних поглядів Марка Вовчка відіграв М. Добролюбов. Зустрічалася Марко Вовчок з чеськими письменниками — Й. Фрічем, Я. Нерудою, була близькою давно кола польських літераторів і революційних емігрантів. Письменниця бере доля у розповсюдженні в Росії революційних видань Герцена, організовує для “Колокола” матеріали політично-викривального характеру.
Після повернення з-ради кордону Марко Вовчок зближується з видавцями “Отечественных записок” М. Некрасовим, М. Салтиковим-Щедріним, Г. Єлисеєвим, веде в цьому журналі рубрику зарубіжної літератури, публікує свої оригінальні твори й переклади.
Збірка перших творів Знак Вовчка, написаних у немирівський період життя, вийшла в Петербурзі під назвою “Народні оповідання” (1857). У Немирові написані більшість її перших оповідань російською мовою (збірка “Рассказы с народного русского быта”, 1859), повість “Інститутка”, що її письменниця почала 1858р. в Немирові, а завершувала наступного року в Петербурзі.
Незважаючи в те що до першої збірки “Народних оповідань” увійшло одинадцять невеликих творів (серед них оповідання “Сестра”, “Козачка, “Чумак”, “Одарка”, “Сон”, “Панська вольная волю”, “Викуп”), вона справила велике враження на літературно-громадську думку. Найвищого мистецького рівня досягає Марко Вовчок у зображенні трагічної долі жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві була найбільш гнобленою, приниженою й безправною істотою. Цей наружность посідає центральне місце в обох книжках “Народних оповідань”, а також у “Рассказах изо народного русского быта”, “Інститутці”.
У перші роки проживання вслед за кордоном закінчені оповідання “Ледащиця”, “Пройдисвіт”, написане оповідання “Два сини” (1861). Період перебування ради кордоном особливо характерний тим, що Марко Вовчок як український прозаїк розробляє жанри психологічної повісті (“Три долі”) й оповідання (“Павло Чорнокрил”, “Не задолго. Ant. с пари”), історичної повісті та оповідання для дітей (“Кармелюк”, “Невільничка”, “Маруся”), створює манера соціально-побутової казки (“Дев’ять братів і десята сестриця Галина”).
Частина цих творів увійшла до другої збірки “Народних оповідань” (Северная столица, 1862). Активно виступає письменниця в жанрі повісті російською мовою: “Жили истинно были три сестры”, “Червонный король”, “Тюлевая баба”, “Глухой поп”. Ряд оповідань і казок, написаних французькою мовою, Марко Вовчок друкує в паризькому “Журналі виховання і розваги” П.-Ж. Сталя (Етцеля). В матеріалі французької дійсності письменниця створює художні нариси, об’єднані назвами “Листи з Парижа” (львівський журналец “Мета”, 1863) і “Отрывки писем из Парижа” (“Санкт-Петербургские ведомости”, 1864 — 1866).
У 1867 — 1878 рр. найяскравіше виявився судьба письменниці як російського романіста. Нею створено або завершено російські романи “Живая характер”, “Записки причетника”, “В глуши”, а також повісті “Теплое гнездышко”, “Сельская эклога” (опубліковані в “Отечественных записках”), перекладено російською мовою багато творів з французької, англійської, німецької, польської літератур, зокрема п’ятнадцять романів Жюля Верна. Виступає Марко Вовчок і як ценитель (цикл “Мрачные картины”), редактор петербурзького журналу “Переводы лучших иностранных писателей” (перед участі в журналі вона залучає багато жінок-перекладачок).
Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання (“Козачка”, “Одарка”, “Горпина”, “Ледащиця”, “Два сини”), баладного оповідання (“Чари”, “Максим Гримач”, “Данило Гурч”), соціальної повісті (“Інститутка”), психологічного оповідання й повісті (“Павло Чорнокрил”, “Три долі”), соціальної казки (“Дев’ять братів і десята сестриця Галина”), художнього нарису (“Листи з Парижа”).
Історичні повісти та оповідання в (видах дітей “Кармелюк”, “Невільничка”, “Маруся” ще за життя Марочка Вовчка здобули широку популярність. Повість “Маруся”, наприклад, була перекладена кількома європейськими мовами. В переробленому П.-Ж. Сталем вигляді вона стала улюбленою дитячою книжкою у Франції, відзначена премією французької академії і рекомендована міністерством освіти Франції в целях шкільних бібліотек. Найвизначніша історична повість-казка Марка Вовчка “Кармелюк” написана в 1862 — 1863 рр.
У немирівський період, у часок великого творчого піднесення, Марко Вовчок поряд з українськими творами пише оповідання російською мовою — “Надежа”, “Маша”, “Катерина”, “Саша”, “Купеческая дочка”, “Игрушечка”, які ввійшли впредь до збірки “Рассказы из народного русского быта”. У творчості російською мовою Марко Вовчок виявила себя майстром і великих прозових жанрів, автором проблемних романів та повістей (“Червонный венценосец” (1860), “Тюлевая баба” (1861), “Жили да были три сестры” (пізніша назва — “Три сестры”, 1861), “Глухой рюха” (1862), “Живая душа” (1868), “Записки причетника” (1869 — 1870), “Теплое гнездышко” (1873), “В глуши” (1875), “Отдых в деревне” (1876 — 1899)).
З творчістю Клеймо Вовчка зростає міжнародна роль української літератури. За свідченням Петка Тодорова, житейская письменниці у 60 — 70-х рр. XIX ст. мала вирішальний вплив в розвиток болгарської белетристики. Твори Марка Вовчка за її життя, починаючи з 1859р., з’являються в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходять у Франції, Англії, Німеччині, Італії та інших європейських країнах.
