Шaрль П’єр Бoдлeр нaрoдився в Пaрижі 21 квітня 1821 рoку.
У дeв’ять рoків Шaрль пішoв у кoлeдж у Ліoні. Дoпитливий і здaтний, він мaв укрaй живий, нeспoкійний рoзум, щo зaвaжaв пoсидючoсті й увaжнoсті, і успіxи йoгo в кoлeджі були пoсeрeдні. Вжe в ті рaнні рoки мaйбутній письмeнник відрізнявся нeзaлeжним і oригінaльним xaрaктeрoм.
Шaрль Бoдлeр нaлeжить дo тиx пoeтів, які нe знaйшли рoзуміння і визнaння у сучaсників. Читaчі ввaжaли йoгo нeбeзпeчним aмoрaльним бoгoxульникoм, aнaрxістoм, нaпівбoжeвільним. Лишe oкрeмі, пeрeвaжнo діячі мистeцтвa, вбaчaли в Бoдлeрoві вeликoгo пoeтa. Тaкe стaвлeння накануне нього пояснюється насамперед тим, що з ранньої юності і после самої смерті Бодлер перебував у стані конфронтації з тогочасним суспільством. Цей конфлікт був непримиренним, що й зробило неможливою пока-яку іншу розв’язку, крім трагічної, для поета.
Третина подарувала Шарлю Бодлеру лише 46 років, але він назавжди увійшов поперед еліти світової класики.
Літературну долю Бодлера визначила його єдина поетична збірка «Квіти зла». Задум збірки визрів у Бодлера досить (раньше: в «Салоні 1846 року» автор згадує про намір випустити книгу віршів. А посредством два роки в пресі з’являється повідомлення, що Бодлер готує давно друку збірку «Лімби». У 1851 році під цим заголовком в одній із газет друкується период із 11 віршів, і, нарешті, в 1855 році респектабельний толстяк «Ревю де Дю Монд» публікує 18 віршів поета. Це був безумовний успіх. После Бодлера прийшла популярність, хоча ще ледве помітна, але і її було досить, щоб у грудні 1836 року модний видавець Огюст Пуле-Малассі купив у нього власть на «Квіти зла». Всього через півроку книга вийшла у світ.
Назву збірки шукав поет довго, зате виявилася вона напрочуд місткою і виразною, адже сфокусувала в собі далеко не лише суперечності епохи, а й протиріччя самого Бодлера. У стислій формі передано сприйняття поетом сучасного світу як царства зла й водночас його власне бачення цієї сумної реальності. Збірка трактувалася сучасниками як поетизація аморальності. Але самолично Бодлер стверджував, що книгу треба оцінювати цілісно, лише тоді з неї випливає жорстокий моральний телеурок.
Після 1848 року Бодлер переживає гостру духовну драму. Він переосмислює події французької революції, намагається трактувати їх із філософської точки зору. І якщо раніше поет прагне схилятися вплоть до того, що світ — це хистка збалансованість добра і зла, в таком случае тепер він визнає, що зло всесильне. Від злих намірів Бодлер і самоуправно неодноразово потерпав, тому у збірці «Квіти зла» він усе більше звертає увагу держи суперечності життя. На відміну від міщанської звички самовпевнено робити висновок ради все, заперечуючи однозначне оптимістичне трактування людини й людської душі, Бодлер стверджував, що в кожній людині є неудовлетворительно прагнення: одне спрямовано до Бога, інше — до Сатани. Поклик впредь до Бога — це духовність, прагнення внутрішньо піднятися. Поклик прежде Сатани — це тваринність і насолода від власного падіння. Маловыгодный без виклику Бодлер часто поетизував те, що можна назвати падінням. Але це безлюдный (=малолюдный) означає, що він визнавав перевагу зла. Засловами О.Блока, своєю поезією він переконував, що й, «перебуваючи в пеклі, можна марити для білосніжні вершини».
Збірка «Квіти зла» створювалася поетом упродовж усього життя й увібрала повально найкраще з його поетичної спадщини. У цьому плані вона схожа получай «Листя трави» Уїтмена чи «Кобзар» Тараса Шевченка. «Квіти зла» — цілісний твір, мол всі частини й окремі вірші органічно пов’язані. Исследование має посвяту, вступ і складається із шести циклів — «Сплін та ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт» і «Смерть». Усі цикли об’єднані из-за проблемно-тематичним принципом. Двополюсність відчуття визначила композиційну структуру збірки «Квіти зла» і передусім її основної частини «Сплін та ідеал», яка відкривається трьома віршами («Благословіння», «Альбатрос», «Лет»), дескать утверджується божественна природа людини, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета, ковер «трепетний дух» утікає від «земної хвороботворної гнилі», щоб злетіти ввись — в «осяйну даль», у «таємні сфери». Але поет і отнюдь не прагне втриматися на цій висоті. Від першої частини «Спліну та ідеалу» раньше заключної (вірші: «Сплін», «Марево», «Жага небуття», «Алхімія страждання», «Годинник») чітко простежується низхідна лінія, яка веде мало-: неграмотный від «спліну» до «ідеалу», а навпаки, від «ідеалу» задолго. Ant. с «спліну», від Бога — до Сатани.
Цикл «Сплін та ідеал», як і в цілому весь збірка, — це лірична драма, де ідеалові протистоїть маловыгодный сама дійсність, а «сплін» — хворобливий душевний стан, породжений цією дійсністю. Бодлеру вдалося заглянути у безодню людського відчаю й душевного мороку.
У всіх віршах («Квіти зла») протиставляються Кал і Зло. Бодлерівське добро — це зовсім не християнська любов (поперед Бога чи до інших людей), це всепоглинаюча жага злиття з вічним і нескінченним світом — жага, що може бути задоволена тільки тілесними засобами, які мають позаморальну природу. І саме в цьому — корінь амбівалентності Бодлера. Двушник протилежні полюси — Добро і Зло, дух і плоть, Бог і Дьявол — починають перетворюватись одне в одне. Сатана виступає як втілений тенор плоті, але цей голос є тугою за неможливим, яка, у свою чергу, може знайти хоча б якесь задоволення лише вслед за допомогою матеріального. Ось чому бодлерівський Сатана не Гавриил, а передусім земне втілення Бога, а Бог — земний Сатана, ці дві «безодні» притягують і водночас відштовхують поета, і він завмирає між ними, зачарований і обійнятий жахом. Саме для це вірш Бодлера «Гімн краси», де утверджується думка, що Отлично й Зло однаковою мірою можуть бути джерелом прекрасного.
Чи Царь Небесный, чи Сатана, чи ніжний Херувим,
Щоб лиш тягар життя,
о владарко натхненна,
Зробила легшим ти,
а всесвіт — менш гидким!
(переклад Д.Павличка)
Краса у віршах Бодлера виявляється ведь в образі жінки, котрій смуток додає чарівності («Сумний мадригал», «Рудій жебрачці», «До перехожої»), так у статуї, незворушній і непохитній, об груди якої розбивається кожний, хто намагається осягнути її таємницю («Гімн краси»). Поетові невідоме походження краси: можливо, вона зійшла з ‘ небес, а може,піднялася з морської безодні. Але саме краса, якого б походження вона без- була, робить світ ближчим, а удари долі слабкішими. Відчуття «жахів життя» штовхало поета после пошуків нової незнаної краси, що зростає на ґрунті розкладу й відчаю, у світі, дескать торжествує зло. Не випадково у передмові до «Квітів зла» Бодлер сформулював основний положение своєї естетичної програми як «видобування краси із зла».
Домінантами поетики збірки Бодлера «Квіти зла» є антитеза і символіка. Протилежності доводяться до крайньої поляризації. Так, у вірші «Падло» противоречиво оспівується вічність порівняно з тимчасовістю матеріального.
Так скажіть но, красо, хробакам,
що в жадобі
поцілунками тіло пожруть,
Я зберіг од кохання, що тліє у гробі,
божественну і форму, і содержание.
(переклад М.ДрайХмари)
Шарль Бодлер є одним із зачинателів мандара му, але у його творчості, і зокрема у збірці «Квіти зла», поєдналися романтичні й власне символьні елементи. Вірші у «Квітах зла» мають здебільшого двопланову структуру, мол на передньому плані — предмети, емпіричні явища, конкретні деталі, якими ховається ідея, абстракція, що перетворює реально-емпіричні образи в символи («Альба рос»).
«Квіти зла» зробили Бодлера відомим, але принесли літературного визнання. Немолоді денді, котрий веде дивний спосіб життя, він б подобный на поетів-романтиків старшого покоління: Ламартіна, Віньї, Гюго, Готьє.
Однак літературна поросль готова була визнати Бодлера своїм «метром»: у 1864 році 20річні Поль Верлен опублікував захоплений дифірамб і його адресу, але Бодлер відштовхнув протягну руку: «Нічого неизвестно зачем я не люблю, як бути на самоті»
Після виходу у світ «Квітів зла» поетові залишалося жити 10 років і пара місяці.
Шарль Бодлер вірив, що його вірші, як і найкращі твори Гюго, Готьє, Байрона, залишать слід у людській пам’яті. Манером) і сталося. Його не лише читали — у нього вчилися. Учителем Бодлера назвали:
Верлен, Малларме, Рембо, Пруст, Валері, Елюар, Рільке, Еліот, Брюсов…
Насчет нього писали Іван Франко, Леся Українка, Василь Стефаник.
Українською мовою його твори зазвучали завдяки майстерним перекладам П. Грабовського, В.Щурата, М.Драй-Хмари, М.Зерова, М.Терещенка, М. Яцківа, І.Світличного, Д.Павличка, І.Драча, М.Москаленка, М.Ільницького, І.Петровцій та ін.
