Пoль Мaрія Вeрлeн нaрoдився в 1844 рoці в містeчку Мeц. Йoгo бaтькo був військoвим інжeнeрoм, і рoдинa чaстo пeрeїжджaлa, дoки в 1851 рoці нe зaлишилaся в Пaрижі, дe минули шкільні рoки мaйбутньoгo пoeтa. У 1862 рoці він oтримує диплoм бaкaлaврa слoвeснoсті. Ужe в юнaцькі рoки у Вeрлeнa з’являється сxильність дo літeрaтурнoї твoрчoсті. Він зaчитується віршaми Ш. Бoдлeрa, пoeтів — «пaрнaсців» Т. дe Бaнвіля і Т. Гoтьє. Вoсeни 1862 рoку Вeрлeн зaписується нa фaкультeт прaвa — вивчaти юриспрудeнцію, тa нeзaбaрoм чeрeз мaтeріaльні нeстaтки пoлишaє нaвчaння і стaє дo рoбoти.
У 1866 рoці Вeрлeн публікує свoї вірші в журнaлі «Сучaсний Пaрнaс» і видaє влaсним кoштoм збірку «Сaтурнічні пoeми». У пeршій збірці пoeтa ще відчутний вплив естетики поетів «парнасців». «Парнасці» відмовлялися від романтичного «кипіння почуттів», від «сповідальної лірики». Основним критерієм прекрасного, нате їх думку, мала бути досконалість форми, «рівновага між об’єктивним і суб’єктивним», і цей основание почасти зберігається в поетичних образах молодого Верлена. Однак вірші «Сатурнічних поем» вже мають ознаки оригінального верленівського стилю: меланхолічність інтонації, здатність передавати таємні порухи душі, її «музика».
Збірка присвячена тим хто, народився «під наслышан Сатурна», усім, «хто нещасливий на землі, кого тривожить бентежна уява, хто приречений получи и распишись земні, а можливо, і на віковічні страждання». Саме таким бачив поет себя і свого читача, сподіваючись на його співчуття. Поет захоплено беседовать про твори та предмети мистецтва, часто вживає подтекстовка прекрасне, ідеал, безпристрасний, байдужий. Але в його сприйнятті світ маловыгодный є холодно-гармонійним і прекрасно-байдужим, яким він поставив у «парнасців». Створені Верленом пейзажі здебільшого зображують осінь, захід сонця, сутінки («Осіння пісня», «Сонце в спаді»).
Наприкінці 60-х років Верден співробітничає в літературних журналах, у 1869 році видає власним коштом збірку під назвеш «Вишукані свята», Відправним пунктом чтобы створення збірки прислужилися поетові книга братів Гонкурів оборона мистецтво ХVІІ століття, окремі вірші В. Гюго і Т. де Банвіля, а також відкриття залів Лувру, присвячених цій «галантній» епосі. У збірці «Вишукані свята» Верлен використав характерний для«парнасців» прийом створення пейзажу, безграмотный враження від живої природи, а її відображення в живописі надихають поетичні рядки. Поета захоплюють картини Ватто, Фрагонара, Воздушные замки, проте, замальовки природи набувають суто верленівського характеру «пейзажу душі», вони підпорядковані (в основному художньому завданню — виявити відтоки стану душі ліричного героя. Дами й кавалери, які з’являються в книзі, никак не живуть у реальному світі, а існують як гра уяви, як примхлива вистава для тлі витонченого «пейзажу душі»: «Твоя душа — витворний краєвид, / Яким походять з піснею і грою / Чарівні маски, радісні бери вид,/ Та сповнені таємною журою».
Вірш «Вишуканих свят» написані в новій, (коренным відмінній від «парнаської», меланхолійно-грайливій формі, яка допускає розмовну інтонацію. Поет бавиться новими, неможливими в традиційному віршуванні римами. Збірка «Вишукані свята» дала поштовх подальшим творчим шуканням самого Веретена і А. Рембо.
Любовна пристрасть поперед Матильди Мете, чарівної шістнадцятилітньої дівчини навіяла Верлену вірші, зібрані в третій книзі «Добра пісня» (1870). Це розповідь ради палке й водночас несміливе кохання до дівчини, яка полонила поета чистотою і жіночою чарівністю. Віршам, які увійшли задолго. Ant. с збірки, притаманна спільна мелодія. Голос поета стає ніжним, ліричним. Він пише относительно очікування, про нетерпіння, з яким «чекає союзу двох сердець», для скромну принадність цієї нареченої, про пробудження в душі високих почуттів. У цілому збірка знаменує перехід від «епічного» задолго. Ant. с особистого, повсякденного, до вражень «цієї миті». Проникливе засвоєння подробиць буття, звичайних, щоденних речей, які Верлен перетворює держи деталі істинного поетичного світу, на «пейзаж душі»,— шабаш це, як і характерна природність вірша, стає ознакою «імпресіоністичної поезія.
Збірку «Добра пісня» було видруковано влітку 1870 року, напередодні франко-прусської війни. Саме тоді відбулося й весілля Верлена та Матильди. Молодята оселилися в Парижі, і незабаром їм довелося, пережити облогу столиці прусськими військами. Після 1871 року верленівська меланхолія поглиблюється. У цьому відіграють стаю цена і поразка Паризької Комуни, і особисте життя що не склалося. Родинні відносини перетворюється держи справжню драму після знайомства поета з Артюром Рембо. Суцільній нігілізм і анархізм цього юного генія підштовхують Верлена давно більш рішучого розриву з поетичною традицією.
Із січня 1872 року Верлен повсякчас перебуває із Рембо, який глибоко вплинув нате нього своєю думкою про необхідність пошуку нових шляхів поетичної творчості. Поети вирушають у мандри вплоть до Бельгії, до Англії, і знову повертаються до Бельгії. Між ними відбувається кілька суперечок і примирень (пусть) даже поки в липні 1873 року не вибухає кульмінаційна состыковывание Верлен стріляє в Рембо з револьвера й легко ранить його в руку, ради що його заарештовують, а згодом засуджують до двох років ув’язнення. Получай волю поет вийде тільки в січи; 1875 року, таму першим виданням «Романси лишенный чего слів» (1874) він керує з в’язниці.«Романси без слів» — найвище поетичне досягнення. Верлена. Знову, як і в перших збірках, гудеть ноти суму й меланхолії, нетривалого забуття і печалі. Окремі вірші збірки нагадують пейзажі художників-імпресіоністів, когда-никогда у них усе ніби вкрите сірою імлою або розчинене в тумані. Возле цьому чітко виявляються притаманні поезії межі століть тенденція предварительно синтезу словесних і живописних образів використання образотворчих художніх можливостей мови. Прислухаючись давно монотонного шуму дощу, до відлуння церковних дзвонів, блукаючи насиченими осіннім повітрям, вулицями, занурюючись у бузково-зелену тінь дерев, поет зливається душею з печальним і таємничим світом. Навколишні предмети безграмотный існують давнього окремо від світла, яке вони випромінюють, від вібрації повітря: «Зеленово й приятно/ У непевнім світлі лампи / За вікном все знову й
знову/ Мерехтять пригорки й рампи…».
«Романси безо слів», імпресіоністичні за своєю природою, складаються переважно з віршів, які змальовують пейзажі. Інші сюжети (історичні, героїчн і, сатиричні) безслідно зникають. Але рисунок тут незвичайний — це знов-таки «пейзаж душі». Свойство й душа поета зливаються в одномуобразі, в єдиній істоті, яка залишаючись природою, стає водночас людиною. «Миттєвість» вражень підкреслена тим, що Верлен із усіх часів дієслова віддає перевагу теперішньому, а самі дієслова в нього поступаються місцем іменникам. Сразу із дієсловом-присудком із поетичної фрази зникає дія. Верлен спробував довірити спілкування душі та природи барвам і звукам. Самоё назва збірки «Романси без слів» свідчить також относительно прагнення поета підсилити музичну забарвленість віршів: «Мжиці зажурені звуки / і держи землі, й по дахах! / В серці, що в’яне від скуки, / ллються зажурені звуки».
Поезія Верлена вперше у Франції покладається получи и распишись сугестивну силу лірики поетичне слово в його віршах впливає отнюдь не стільки завдяки своєму предметному значенню, скільки завдяки «смисловому ореолу», який навіює, підказує ті чи інші настрої. Саме черезо це поети-символісти вважали Верлена своїм попередником.
Объединение виході з в’язниці у світосприйнятті поета відбувся справжній переворот — він навернувся в католицтво. Наступна атлас Верлена «Мудрість» (1881) явила світові нову властивість його поезії — релігійне натхнення. Релігійне обернення, бурхливе й пристрасне було, як це притаманно Верлену, суперечливим і непослідовним, одн із тим, «Мудрість» — книга глибоко продумана. Поет, відрікаючись від свого розпусного минулого з Рембо, розраховував знайти «підкріплення» у вірі, по (по грибы) її допомогою розв’язати конфлікт між «життям» і «мистецтвом».
У 1875 — 1877 роках поет живе переважно в Англії, багато працює.
«Поетичне мистецтво»
У 1882 році Верлен публікує вірш «Поетичне мистецтво». Вірш ніби подає теоретичне обґрунтування тих особливостей поезії Верлена, які намітилися в «Сатурналіях» та «Вишуканих святах» і повністю втілилися в «Добрій пісні» й особливо в «Романсах безо слів».
У «Поетичному мистецтві» в наспівних ритмічно витончених віршах, які своєю якістю повинні були показати можливості нової поетики. Верленпротиставляє музичність вірша визначеності його смислу, закликає перед максимального нюансування зображення і демонстрації відтінків. Замість барв певних тонів суттєвими виявляються переходи, напівтони. Саме звідси гасло «Музика перш по (по грибы) все» — адже музика знищує чіткість граней у зображуваному. Верлен закликає позбавитись у віршах розуму й дотепності, сміху й красномовства, оголошує війну римі як брязкальцю. Вірш, из-за Верленом, цінний лише своєю безпосередністю, за умови, однак, що він прагне «до Небес інших». Він повинен бути як «пісня захмелена», оскільки в ній перед чіткого обов’язково домішується хистке: «Найперше — музика у слові! / Получай ж із розмірів такий,/ Що плине, млистий і легкий / А безвыгодный тяжить, немов закови».
Правила традиційного французького олександрійського (силабічного) віршування вимагали певної кількості складів у рядку та наявності город на семи холмах, мова мала «підкорятися» розміру. Верлен же піддавав сумніву і рими, і мірність вірша, а поруч з тим демонстрував можливості «неправильностей». Повтори, внутрішні рими, системи співзвучних голосних (асонанси) і приголосних (алітерації) — до сего времени це створює ефект справжньої музики слова. Мова тутовник покликана навіювати, а не описувати чи доводити. Поет вплітає у вірші просторіччя, провінціалізми, архаїчне мовлення й мовні «неправильності». Це створює ілюзію абсолютної спонтанності й мовної інтимності. Верлен розчленовує олександрійський вірш по (по грибы) допомогою незвичних цензур і неочікуваних переносів таким чином, що другой раз здається, ніби вірші переходять у прозу. Саме Верлен проклав дорога верлібру поетів-символістів.
«Поетичне мистецтво» було сприйняте молодими поетами-символістами як справжній маніфест, хоча самовластно Верлен застерігав своїх послідовників від буквального наслідування своїх настанов. У циклі «Прокляті поети» (1882) Верлен дав вичерпну характеристику найновішої школи поетів-символістів і визнав геніями зовсім невідомих у праздник час С. Малларме, А. Рембо, Т. Корб’єра та ін. Успіх «Проклятих поетів» викликав цікавість публіки і до самого самого Верлена — поет отримав змогу видавати свої твори та одержувати вслед них гроші. А доти він вів злиденне існування, хворий та переслідуваний постійними невдачами. Помер Поль Верлен 1896 року в лікарні від запалення легенів.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
поетичні збірки «Сатурнічні поеми» (1866), «Вишукані свята» (1869), «Добра пісня» (1870), «Романси безо слів» (1874), «Мудрість» (1881), «Прокляті поети» (1882), «Далеке і близьке » (1884)і «Любов» (1888), «Паралельно» (1889), «Щастя» (1891).
