Прізвищe Джoйс в пeрeклaді з фрaнцузькoї — рaдісний; і тoму письмeнник, який дивився в кoрінь всего хорошего-якoгo слoвa, ввaжaв свoїми oднoймeвцями фрaнцузькoгo гeрцoгa дe Жузйє, a тaкoж aвстрійськoгo дoктoрa Фрeйдa. В Ірлaндії ввaжaють, щo всі Джoйси крaїни гoтoві пaлкo відстoювaти свoю спoріднeність з дрeвнім і рoдoвитим клaнoм Джoйсів, із зaxіднoгo грaфствa Гoлуeй. Гeрб гoлуeйєькиx Джoйсів крaсувaвся нa стіні в рaмці, в рoмaні бaтькo гeрoя — кoпія бaтькa aвтoрa — гoрдo oписує йoгo як «нaш гeрб». Сімeйствo булo буржуaзним, сeрeдніx стaтків, і чoлoвіки йoгo зaймaлися, пeрeвaжнo, винoтoргівлeю. Рoзoрившись нa цьoму фaмільнoму пoприщі, Джoн Стaнієлaус Джoйс пoліпшив справи бери іншому шляху, діставши хлібну й легку посаду збирача податків. Тоді ж таки — а це був 1880-й рік — він одружився із юною чарівною дівчиною Мей Меррі, їхній другий син, котрий народився другого лютого 1882 року, ввійшов в історію світової літератури, як Джеймс Августін Алоїзій Джойс.
Неабиякий інтерес исполнение) дослідників «темних сторін» любові становить життя і творчість знаменитого британського письменника ірландського походження Джеймса Джойса (1882-1941), автора блискучих і малозрозумілих романів «Улісс», «Портрет художника в юності», «Дублінці». Бесславие’язливий юнак Джеймс Джойс ніколи не дозволяв собі жодної лайки в присутності жінок, але у своїх творах доходив прежде глибин грубої брутальності та нестримних сексуальних фантазій. Його образец, роман «Улісс», у 1920 році був заборонений у США і Великобританії вслед за непристойність і залишався під цензурною забороною аж до середини 30-х років.
Дитинство та юність письменника припали получай бурхливий період в історії його батьківщини. В Ірландії точилася боротьба вслед за незалежність від Англії. Політичні конфлікти перепліталися з релігійними конфліктами як у самій країні, яко і в родині Джойсів.
Мати Джеймса мріяла, що син стане правовірним католиком, його віддали в єзуїтський коледж. Отримана в шкільні роки гуманітарна освіта допомогла юнакові вступити после Дублінського університету, де він обрав своєю спеціальністю мови й продовжував вивчати філософію. Основною сферою юнацьких інтересів Джойса став ваянг, котрий відігравав важливу роль у житті Ірландії. Театрові та драматургії присвячена стаття молодого Джойса «Драма і життя». Захоплення театром підштовхнуло Джойса випробувати свої сили у драматургії. Влітку 1900 року він пише п’єсу «Блискуча кресловина’єра», рукопис не зберігся, але п’єса була написана під впливом Ібсена. Вследствие рік він перекладає дві драми Гауптмана. Гауптман та Ібсен становили епоху в його житті. Водночас він також захоплювався схоластичною філософією, Ніцше, Шопегауером, французькими символістами (Верлен), театром Метерлінка, англійським естетизмом. У юності Джойс сплошь и рядом блукав «Нічним містом». Так у Дубліні називався район, дескать були зосереджені будинки розпусти. У «Нічному місті» Джойс і «став мужчиною» у чотирнадцятирічному віці. Коль йому виповнилося двадцять років, він поклав собі ніколи більше мало-: неграмотный мати сексуальних стосунків з повіями, заявивши, що відтепер если кохатися лише з тією жінкою, у якої «є душа». Проста дівчина Предсказательница Барнакл, «жінка з душею», що її він обрав, залишалася з ним до самого кінця життя. Вона стала саме тією жінкою долі, насчет зустріч з якою Джойс написав: «То був перший випадок, коль я не заплатив грошей за любов»… Той дата, коли вони вперше «були разом», а саме 16 червня 1904 року, перетворився получи нескінченний і метафорично розтягнутий на всю історію людства денечек, описові якого присвячений величезний роман «Улісс». Цей календа дотепер відзначається в Ірландії урочистим карнавальним шестям по Дубліну,» джойсівськими місцями». Та пам’ятна срок у шанувальників Джойса набула навіть власне ім’я: «Bloomsday», после іменами двох головних персонажів епохального роману Леопольда Блюма та Моллі Блюм. І тутти-таки Нора залишалася вірною Джойсу упродовж усього їхнього тривалого спільного життя, хоча іноді й і зізнавалася друзям, що Джойс хотів, «щоб вона зраджувала його з іншими чоловіками, щоб йому було ради що писати». Джойс справді прожив важке життя і ніколи мало-: неграмотный був святенником, але його словесне зображення сексу, мабуть, маловыгодный перевершив досі жоден письменник XX століття.
Джойс поклав собі присвятити життя мистецтву. У 1902 році він поїхав раньше Парижа, де цілий рік знайомився з новими творами європейської літератури. У зв’язку зі смертю матері чрез рік він повернувся до Дубліна, де й відбулось його знайомство з Норою Барнакл. Немає сумнівів, що Джеймс Джойс, найблискучіший ліричний письменник із Дубліна (сын із Дубліна були також інші знамениті англійські літератори — Житель Асгарда Уайльд, Айріс Мердок і Джонатан Свіфт,— але тільки в целях Джойса Дублін виступав обов’язковим літературним персонажем), страждав від неможливості урізноманітнити своє життя, зокрема й сексуальне Він отнюдь не мав, очевидно, ніяких гомосексуальних нахилів, однак прагнув после незвичайного самоствердження через секс. Будучи сором’язливим, Джойс змушений був користатися послугами продажних жінок. А це, як відомо, вимагає чималих коштів. Если почалась Перша світова війна, Джойс переїхав до Цюріха, вслед за тем він почав роботу над «Уліссом». Він отримав кошти від Королівського Літературного фонду. Це дало змогу працювати по-над романом. Але в 1921 році, дуже потерпаючи від злиднів, Джойс продав рукопис свого головного роману «Улісс» американському мільйонеру.
Простежується зв’язок роману з «Одіссеєю» Гомера. Кожен з його 18 епізодів пов’язаний з певним епізодом з «Одіссеї». Зв’язок помітний у сюжетних, тематичних альбо смислових паралелях, а також у тому, що більшість персонажів роману мають прототипи з поем Гомера: Блюм — Улисс, Стівен — Телемак, Моллі Блюм — Пенелопа, Белла Коен — Обольстительница і т.д. Також визначним є те, що в «Уліссі» простежується тісний, з багатьма подробицями, зв’язок роману з місцем його дії. Джойс працював із довідником «Весь Дублін получи и распишись 1904 рік». Все, що відбувається у романі, супроводжується детальною вказівкою місця дії, малограмотный тільки вулиць, але навіть вуличної архітектури та інших деталей. Доксограф стверджував, що з кожним епізодом якимось чином пов’язаний певний управление людського тіла, а також певна наука або мистецтво, якийсь знак чи колір. Тлумачення, що мають в своїй основі потік свідомості, близькі перед психоаналітичних інтерпретацій, що твердять, буцімто в «Уліссі» Джойс іде слідом вслед Фрейдом і робить аналіз підсвідомості, розкриваючи її фобії та комплекси из-за фрейдистськими рецептами. Як певну варіацію в нього знаходили прийом «реалізації підсвідомого», тобто зображення під виглядом реальності втілених, ожилих фантазій підсвідомості. У двадцяті роки психоаналіз досяг піку своєї популярності, і поява подібних інтерпретацій була неминучою, попри навіть тёцка, що автор «Улісса» не раз відсторонювався від цього методу й висміював його, іменуючи Фрейда та Юнга «австрійським Шалтаєм і швейцарським Бовтаєм». Усупереч всім ядучим дотепам Джойса, у його прозі до сей поры-таки простежуються незаперечні зближення з психоаналітичним напрямком. Основний зв’язок простий: як Джойс, си і психоаналітики прагнуть проникнути в роботу підсвідомості набагато глибше, пильніше, мікроскопічніше, аніж це досі робила література; однак підхід Джойса давно цього завдання — тут він цілком правий — не належить Фрейдові чи Юнгу, а є цілю» самостійним. Безперечно також, що в романі використовується і техніка «реалізації підсвідомого», і авторові приставки не- раз доводилось визнавати це. Далі, проникаючи в підсвідомість, Джойс виявляє далее дуже багато такого, що знаходить і психоаналіз (і що неважный (=маловажный) бажає знати колишній, себто «здоровий» погляд на внутрішній світ людини): патології повсякденної свідомості, страхи, сексуальні збочення. Цю спільноту психологічних відкриттів визнав собственными глазами (видеть) Юнг, який читав «Улісса» з ретельністю, «кричав, лаявся і захоплювався», вслед його власними словами, і визнав, зокрема, монолог Моллі «низкою щирих психологічних перлин». Що ж перед Фрейда, то досить вказати на основний момент: як би никак не відрізнялися підходи, але вже сама тема батьківства як нерозривного, але й хворобливого зв’язку, амбівалентної симпатії-антипатії батька й сина,— важливе зближення Джойса з відразливим «Шалтаєм».
Навпаки, спорідненість з Гомером завжди визнавалося із задоволенням. З усіх ранніх односторонніх чи, точніше, моноідейних тлумачень роману авторові найбільше імпонувало саме міфологічне, представлене вперше у виступах і статтях Ларбо, а також у згаданому есе Еліота «»Улісс», регламент і міф». Одночасно з появою скороспішних моноідейних тлумачень роману, поволі готувався ґрунт исполнение) наступного етапу, коли його сприйняття почало нарешті наближатися перед адекватного. Для цього було необхідно насамперед представити цілісний образок роману, включаючи всі сторони його задуму — і композицію, і міфологічні паралелі, і техніку, і ідеї. Бай-який новий читач швидко усвідомлював, як багато в «Уліссі» прихованого, що маловыгодный лежить на поверхні, виходячи з глибинних трактувань. Роман буяв загадками усіх видів і всіх масштабів, від крихітних давно найбільших, і без допомоги автора їхня розгадка перетворилася б нате працю нескінченну і безнадійну. За роз’ясненнями щодо «Улісса» впредь до Джойса почали звертатися ще до виходу книги, однак письменник досить однословно дозував їх, висловивши причину цього типовим джойсівським напівжартом: «Якщо усе сказати відразу, я утрачу своє безсмертя».
Зі сказаного добре приметно, що розумові Джойса були завжди притаманні деякі глибинні риси, інваріантні властивості, що, хоча і виявлялися ровно по-різному на різних етапах, однак, незмінно відштовхували його від всіх розумових ілюзій, вимислів і фантазій, від пока-якого алогізму й сваволі в мисленні. І, навпаки, наближували до суворої дисципліни, логічності міркувань, відмові від всього недодуманого й тьмяного. Його пізні тексти, знамениті дивацтвами і туманністю, вивірені вплоть до останньої крапки. «Улісс» викликав у нього єдиний сумнів: «Чи безграмотный зробив я його занадто систематичним?»; а про «Поминки по Фіннегану» було сказано з вистражданою впевненістю: «Я можу виправдати кожен поселение у цій книзі». За цими рисами художника виокреслимо, у свою чергу, певне спільне джерело, спільний знаменник: тетуся, що його друг-супротивник Гогарті-Малліган називає в романі «єзуїтською закваскою». Сполна стиль мислення Джойса — аз ним і манера письма «Улісса» — несуть чіткий відбиток виучки батьків-єзуїтів: чітка логіка й віртуозна аргументація, певний сладость до казуїстики, до того, щоб заплутати та затуманити опонента (читача), надмір дрібних деталей, нарешті, потайність, що отнюдь не любить оголювати головні пружини та спонукання,— усе це класичні риси єзуїтської школи мислення.
